КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ МАЙБУТНЬОГО ПЕДАГОГА ЯК СКЛАДОВА ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ1

Abstract

Традиційно спілкування вважалося базовою категорією соціальної психології й визначалося як взаємодія двох чи більше людей з метою обміну пізнавальною, емоційно-оцінюючою та іншою інформацією. Наприкінці 60-х – на початку 70-х років ХХ століття на межі соціальної й педагогічної психології з'явилося поняття «педагогічне спілкування», яке стало використовуватися психологами й педагогами. Зрозуміло, що педагогічне спілкування як феномен навчально-виховного процесу існує стільки, скільки існує школа як соціальний інститут навчання й виховання людей. Усюди, де хоча б одна людина починає взаємодіяти з іншою, як учитель з учнями або вихователь з вихованцями, там обов'язково виникають проблеми педагогічного спілкування. Тому на сучасному етапі досконале володіння мовою стає важливим компонентом професіограми вчителя. Адже повний вияв професійних обдарувань індивіда відбувається саме засобами мовлення. У такий спосіб особа може реалізувати себе в різних життєвих ролях, коригувати хід міжособистісного спілкування, що забезпечує ефективну взаємодію у колективі. У зв’язку з цим особливої актуальності набуває проблема виховання у педагога, що усвідомлено творчо користується мовою як засобом самотворення, самоствердження і самовираження, культури педагогічного спілкування, оскільки сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних цінностей кожної людини і всього суспільства.