ПОЗБАВЛЕННЯ ГРОМАДЯНСТВА В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ: КОНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТІЇ ТА ПОЛІТИЧНА ПРАКТИКА

Abstract

У статті здійснено комплексний конституційно-правовий аналіз проблеми позбавлення громадянства в Україні в умовах воєнного стану. Визначено, що інститут громадянства виступає не лише юридичним зв’язком між особою та державою, а й важливим елементом системи національної безпеки, що актуалізувалося в період збройної агресії російської федерації проти України. Проаналізовано положення Конституції України, зокрема статті 25, яка гаран- тує неможливість позбавлення громадянства, та чинного Закону України «Про громадянство України», який замінює поняття «позбавлення» на «припинення» або «втрату» громадянства. Наголошено, що таке формальне розмежування термінів створює підстави для розмивання конституційних гарантій та потребує офіційного тлумачення Конститу- ційним Судом України. Досліджено практику застосування президентських указів про припинення громадянства у 2022–2025 рр., що свідчить про перехід від індивідуальних випадків до цілеспрямованої державної політики. Проаналізовано найрезонанс- ніші прецеденти, зокрема щодо осіб, яких підозрюють у колабораціонізмі, державній зраді чи володінні громадянством держави-агресора. Показано, що такі рішення нерідко мають політичний підтекст і можуть розглядатися як поза- судові форми впливу. Розкрито колізії між вимогами національної безпеки та принципами правової держави, зокрема верховенства права, правової визначеності, презумпції невинуватості й народовладдя. Проаналізовано законодавчі ініціативи 2022–2023 років, спрямовані на легалізацію або розширення підстав втрати громадянства, а також прийнятий у 2025 році Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України» (закон про множинне громадянство). Зроблено висновок, що інститут гро- мадянства дедалі частіше використовується як інструмент політичної доцільності та забезпечення лояльності, що суперечить його правовій природі. Узагальнено, що для збереження конституційного балансу між інтересами національної безпеки та правами людини необхідним є чітке нормативне визначення меж дискреції глави держави у сфері громадянства, запровадження ефективного судового контролю та забезпечення відповідності національного законодавства міжнародним стандар- там у сфері прав людини.