РЕЗИЛЬЄНС-ПІДХІД ЯК МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА МОДЕРНІЗАЦІЇ ЗМІСТУ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ

Abstract

Статтю присвячено теоретичному аналізу та систематизації наукових підходів до вивчення феномена резильєнтності як особистісно значущої характеристики педагога Нової української школи. Дослідження спрямоване на виявлення взаємозв’язків між рівнем резильєнтності вчителя та його здатністю ефективно реалізовувати професійні функції в умовах освітніх трансформацій і соціальних викликів, що становить сутнісну характеристику резильєнс-підходу у професійній підготовці майбутніх учителів. У педагогічному дискурсі резильєнтність дедалі більше розглядається не лише як особистісна характеристика, а як системоутворювальний компонент професійної ідентичності вчителя, що інтегрує емоційний, когнітивний і поведінковий рівні функціонування. Методологічну основу дослідження становить поєднання теоретичних положень педагогіки, психології особистості та практичної психології, що забезпечує цілісне та багатовимірне розуміння цього явища. Застосування міждисциплінарного підходу дозволило розглянути резильєнтність як комплексну властивість, яка формується під впливом внутрішніх і зовнішніх чинників. Для систематизації наукових підходів і концепцій використано методи аналізу, узагальнення та наукового синтезу, що дало можливість створити теоретичну модель, яка відображає основні тенденції у вивченні резильєнтності та визначає напрями її подальшого дослідження. Динамізм соціальних, політичних, економічних трансформацій, ускладнений проживанням щоденних трагедій війни усіма учасниками освітнього процесу, актуалізує гостру необхідність врахування концептів резильєнсу і на методологічному рівні, зокрема при розробленні змісту освітньо-професійних програм, за якими здійснюється підготовка вчителів для початкової та середньої школи.