ВОЛИНСЬКИЙ СТАТУТ 1566 Р. ЯК ВЗІРЕЦЬ ПРОГРЕСИВНОЇ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПРАВОВОЇ ТРАДИЦІЇ

Abstract

У статті аргументовано, що статути Великого князівства Литовського 1529, 1566, 1588 – зводи законів Великого князівства Литовського, створені на основі місцевого литовського, білоруського, українського (руського) права та відповідної останньому судової практики. Джерелами Статутів також були положення «Руської Правди» , німецьких і польських судеб- ників та певні норми римського права. Найпрогресивніші й найдосконаліші зводи законів ХVІ століття, (на відміну від судебників Європи та Московії, що узаконювали норми лише кримінального права), об’єднували воєдино основні положення державного, цивільного, сімейного, земельного, військового, кримінального, процесуального права і проголошува- ли чинність уніфікованих правових норм на всій території держави – Великого князівства Литовського. Також це були перші в Європі цілком світські зводи законів, які не включали канонів церковного права та обстоювали, перш за все, особисті, майнові і політичні пра- ва князів і шляхти. Статути, разом із тим, були і кодексами станового суспільства, містили прогресивні правові й політичні ідеї: відповідальність судів перед законом, право особи на адвокатський захист, персональну відповідальність правопорушника (а не його родини), рівні права представників різних етносів, конфесій та соціальних станів, захист особистості та майнових прав жінок тощо. Акцентовано, що Другий Литовський статут в історико-пра- вовій науці називають часто «Волинським», оскільки важливу та особливу роль при його укладанні відіграла саме волинська шляхта, яка в даному правовому документі збільшила та закріпила свої права і привілеї. Статут 1566 р. на високому рівні кодифікаційної техніки завершив розвиток Великого князівства Литовського як держави, де панувало право, під- твердивши цикл реформ, що передували оголошенню самого Статуту. Зроблено висновок, що серед іншого Статут 1566 року (Волинський статут) чітко визначив основні повнова- ження верховного правителя держави великого князя і фактично здійснив адміністративну реформу у Великому Королівстві Литовському, передбачав виокремлення судової гілки вла- ди через функціонування повітових судів (земських судів, гродських судів, підкоморських судів), урівняв у правах князів-магнатів і шляхту, утвердив ідею станової шляхетської дер- жави, уніфікував розрізнену правову термінологію та надавав абсолютний пріоритет писа- ному праву.